9 липня 2013
Херсонес Таврійський – місто, що відіграло важливу роль в історії декілька держав. Саме звідси на Русі прийняли християнство, тут відбувалися військові конфлікти з варварами-скіфами, і саме це місто стало джерелом поширення грецького мистецтва та науки для свов’ян та інших народів.
Херсонес заснований 5 столітті до н. е. як одну зі давньогрецьких колоній у Північному Причорномор’ї. Близько 300 років Херсонес залишався незалежним, поки не потрапив у полон Боспорського царства, а потім і Римської імперії. У Криму була організована фема під назвою Клімати, а Херсонес (перейменували у Херсон) став столицею.
Практично уся міжнародна торгівля опинилась у руках Херсонесу.
Про те, потужною для свого часу була фортеця Херсонес-Таврійський, можна судити по оборонних стін та веж, хоча стіни вціліли лише на половину від первісної висоти. Діаметр круглої вежі Зенона, на званої на честь візантійського імператора, становила 23 метри.
На березі моря розташований символ Херсонеса – руїни раннього середньовічного храму, відомі як базиліка 1935 року. Одна із стін базиліки відреставрована, знайдено і встановлено на околиці міста декілька колон.
На невеликому підвищенні розташована ще одна пам’ятка Херсонеса – сигнальний дзвін. Ще півстоліття тому виконував функцію маяка – в умовах поганого огляду.
Місто Херсонес було засноване давньогрецькими колоністами більше ніж 2500 тисячі років тому на південному заході Криму. Нині його руїни – одна з найвизначніших пам’яток Севастополя.
Це місто-держава мало довге життя – майже дві тисячі років – і його історія є частиною історії Давньої Греції, Стародавнього Риму та Візантії.
Околиці міста були заселені різноманітними племенами, мирними та ворожими, а в середні віки, коли Херсонес набуває статусу християнської столиці півострова, навколо нього з’являється безліч монастирів та скитів, а також знамениті печерні міста. В кінці XIV ст. навала кочівників поклала кінець існуванню міста, а його руїни поховала земля.
Лише в 1827 р. на цьому місці розпочалися розкопки, які майже відразу принесли Херсонесу ще одну назву – “Руська Троя”. Масштаб досліджень та велика кількість археологічних пам’яток, що потребують збереження, спричинили до створення Національного заповідника “Херсонес Таврійський”. Територія заповідника охоплює розташування стародавнього грецького міста – Херсонеса Таврійського, що виникло тут, на узбережжі Чорного моря, у 5 ст. до н. е. Місто було огороджене могутніми оборонними стінами і розплановане за схемою, поширеною тоді в грецькому та римському світі. До наших днів збереглося багато давніх споруд. Серед них елліністичний театр, римська цитадель, середньовічні християнські храми, житлові квартали, вулиці, гончарні майстерні, колодязі та ін. Територія досліджується археологами уже 170 років. За цей час відкрито більше третини міста. Серед археологічних знахідок є унікальні предмети – присяга громадян Херсонеса, декрети, фрески, мозаїки, шиферні ікони християнських храмів, написи-присвяти, численні побутові предмети. Загалом музейні зібрання заповідника нараховують понад 200 тис. експонатів.
Херсонес виник наприкінці VI ст. до н.е. і проіснував до початку XV ст. н.е. Протягом двох тисячоліть, за часів розквіту стародавньої Греції, Риму та Візантії Херсонес був значним центром культури на Кримському півострові. Херсонес відіграв також особливу роль у взаємовідносинах між Візантією та Київською Руссю і був провідним центром розповсюдження християнства на східнослов’янських землях.
Графська пристань — пам’ятка історії та архітектури у місці Севастополі. Знаходиться на західному березі Південної бухти, на площі Нахімова. Пристань зобов’язана назвоюграфу М. І. Войновичу, командувачу Чорноморським флотом у 1786—1790 роках, який причалював тут, приїжджаючи зі свого хутора на Північній стороні. Офіційна назва пристані — Катерининська — була маловживаною. У 1925 році Катерининську пристань перейменували на пристань III Інтернаціоналу. У 1990-тіроки їй повернули історичну назву.
Графська пристань була побудована у 1780 р. як дерев’яний шлюпковий причал. У 1787 році до приїзду в Севастополь Катерини II дерев’яні східці пристані були замінені кам’яними.
У 1846 році за проектом інженер-полковника Джона Уптона, затвердженим у жовтні 1844 року, була побудована нова пристань як парадний вхід в Севастополь з боку моря. Здвоєна колонада доричного ордера утворює пропілеї, парадний вхід на пристань. Колони несуть антаблемент, увінчаний аттиком, на який нанесена дата спорудження. Перед колонадою чотирма пологими маршами до моря спускається широкі парадні сходи, прикрашені мармуровими левами роботи італійського скульптора Фердінандо Пеллічіо. Графська пристань складена зінкерманського каменю.
У період першої оборони Севастополя через Графську пристань проходило постачання всіх бастіонів боєприпасами і продовольством. У ніч на 26 серпня 1855 ворожа ракета підпалила баржу з порохом, яка стояла біля Графської пристані, що викликало вибух і значні руйнування.
Пам’ятник затопленим кораблям — монумент у Севастополі встановлений на штучному острівці, складеному з грубо оброблених гранітних брил, на відстані десятиметрів від берега на Приморському бульварі, один із чільних символів міста. Споруджений у 1905 році; автори пам’ятника — естонський скульптор Амандус Генріх Адамсон, архітектор Валентин Августович Фельдман та військовий інженер Оскар Іванович Енберг.
Під базою з південної сторони монумента закріплена бронзова дошка 0,52 х 0,8 метра з рельєфною картою Севастопольської бухти і позначенням ліній затоплених кораблів, нижче якої, на гранітних плитах п’єдесталу рельєфний напис:
«У пам’ять кораблів, затоплених у 1854—1855 роках для загородження входу на рейд».
На північній стороні стрімчака була закріплена п’ятиметрова щогла — бронзова фор-стеньга (або грот-бом-брам-стеньга).
Загальна висота пам’ятника — 16,66 м, висота колони — 7,08 метра, діаметр — 0,95 метра. Розмах крил орла — 2,67 метра. Існує легенда, що крила орла зображують профілі адмірала Нахімова і імператора Миколи I.
При певному ракурсі зі сторони моря можна побачити профіль адмірала в кашкеті і царя в кавалергардському шоломі.
Навпроти пам’ятника, на стіні набережної, укріплені якорі з затоплених кораблів. Пам’ятник затопленим кораблям був встановлений у 1905 році до п’ятдесятиріччя першої оборони Севастополя, коли були затоплені російські парусні кораблі, «щоб загороджувати вхід ворожим кораблям на рейд і тим самим врятувати Севастополь» (П. С. Нахімов).
Пам’ятник Затопленим кораблям надалі іменувати «Місцем загородження Севастопольського фарватеру».
З цього випливає, що нинішня назва була народною, але спроби офіційно перейменувати пам’ятник ні до чого не привели, як і у випадку з Графською пристанню в Севастополі.
У період оборони Севастополя в 1941—1942 років пам’ятник був пошкоджений. В результаті вибуху магнітної міни 22 червня 1941 року половина фундаменту була зруйнована, збите крило орла і частина капітелі, пам’ятник міг у будь-який момент обвалитися. В 1951 році Київські науково-реставраційні майстерні виконали реставрацію монументу (автор проекту реставрації архітектор А. Л. Шеффер). У 1955—1959 роках проводилися відновлювальні роботи. Водолази «Фундаментбуду» за допомогою наплавного крана склали на пошкодженій ділянці новий фундамент на гідравлічному цементному розчині. Так було ліквідовано аварійний стан. Проте з часом пам’ятник знову потребував ремонту. Ремонтно-відновлювальні роботи проводились в 1989 році. Частково зміцнили підводну частину пам’ятника, заклали каверни.