7 липня 2013
Вті часи, коли Південний берег Криму був під владою турецького султана, жив у селі Місхор скромний трудівник Абій-ака. Жив він у хатині поблизу моря і невтомно працював на своєму винограднику.
Дбайливо доглядав Абій-ака за своїми лозами на винограднику, за персиками і яблуками в саду, оберігаючи їх від весняних морозів і туманів, від різних хвороб. Але найніжніше плекав він свою єдину дочку, чорнооку Арзи.
Стрункий і гнучкий стан був у Арзи. Сорок тонких кісок збігали по плечах її аж до колін, наче сорок струменів води в гірській річці. Блискучі великі очі були чорні, як зоряне небо над морем. Яскраві уста червоніли, мов дві стиглі вишні, а ніжні щоки рум’янились, як бархатні персики.
Всі милувалися чарівною Арзи. Але найуважніше придивлявся до неї хитрий старий Алі-баба, власник фелюги з строкатими парусами. Розповідали люди, що старий турок підстерігає дівчат в селищах Південного берега, викрадає їх і відвозить на своїй фелюзі в Стамбул для продажу в гареми турецьких пашів та беїв.
Багато місхорських парубків присилали старостів до Абін-аки, але старий тільки посміхався: хай дочка ще погуляє. А Арзи давно вже мріяла про веселого хлопця з далекого села, якого зустріла якось біля прибережного фонтана.
І ось настав день, коли хлопець прислав старостів до Арзи. Похитав головою Абій-ака: жалко було йому віддавати дочку в чуже село, поплакала мати. Але не відмовили вони старостам.
Весело святкував Місхор весілля красуні Арзи. Мало не все село зійшлося на садибу Абій-аки.
Дзвеніли сміх і пісні. Одна лиш Арзи була сумна: нелегко було розлучатися з рідними.
Ось опустилися весняні сутінки на берег, ось в синю тінь поринуло підніжжя Ай-Петрі. Морок спав на простору гладінь моря. Арзи тихенько вийшла з хатини, взяла мідний глечик і попрямувала до моря попрощатися з дорогим їй фонтаном і морським простором.
Там, біля самих морських хвиль, прислухаючись до плескоту прибою і дзюрчання джерела, вона поринула в спогади про дитинство.
Не підозрівала бідна дівчина, що кілька пар підступних очей стежили за кожним її кроком, не помітила, що в прибережних кущах причаїлись лихі люди.
Посидівши на березі, Арзи підійшла до фонтана набрати води в глечик.
Раптом щось заворушилось над самісінькою її головою, і чіпкі руки обхопили нещасну дівчину.
Не дочекавшись Арзи, наречений прийшов до фонтана, але своєї коханої тут не застав. Він побачив тільки, як від берега відчалив човен, і про все догадався. На крик хлопця до берега збіглися батьки та гості. Але вже було пізно: фелюга Алі-баби з строкатими вітрилами мчала у напрямку Стамбула.
Сумували за Арзи не тільки нещасні батьки та наречений. Зачах і улюблений її фонтан. Раніше він весело дзюрчав, даючи людям щедру вологу, а не стало Арзи— почав висихати. І ось лише важкі краплі, як гіркі сльози, покотилися з жолобка.
Алі-баба привіз Арзи в Стамбул і продав її в гарем самого султана.
Тужила, ридала Арзи, не знаходячи собі місця в гаремі. Народила вона хлопчика, але це не принесло полегшення її серцю. Рівно через рік з того дня, коли її схопили розбійники, піднялася Арзи з дитиною на башту султанського сераля і кинулась в босфорські води.
Того ж вечора сумна русалка з дитиною підплила до Місхорського фонтана. Відтоді раз на рік, в той день, коли була викрадена Арзи, фонтан починав струмувати сильніше, і по якійсь годині з тихих хвиль з’являлася русалка з дитиною на руках. Вона підходила до фонтана, гладила його камені, жадібно пила воду. Вона сиділа на березі, задумливо дивилась на рідне село. А потім, тихо опустившись у хвилі морські, зникала до наступного року.